☰
06.08.2026
У Гонконзі завершився чемпіонат світу 2026 року з фехтування. Впродовж дев’яти днів, з 22-го по 30-те липня, на доріжках виставкового центру «ASIAWORLD-EXPO» було розіграно 12 комплектів медалей. Загалом на п’єдестал пошани піднімалися мушкетери з 19-ти країн чотирьох континентів. Серед них і представники України, в активі яких по одній срібній та бронзовій нагороді. По завершенні світового форуму виступ «синьо-жовтих» для kamp-sport.com проаналізував олімпійський чемпіон Барселони-1992, срібний призер Ігор-1988 у Сеулі та шестиразовий чемпіон світу Георгій Погосов (на фото).
— Розпочну з неприємного — з повернення до участі в чемпіонаті світу представників країн-агресорів. Причому фехтувальники країни 404, як і бульбаші, брали участь у світовому форумі з повним набором своїх державних символів. Та це, на превеликий жаль, було цілком очікувано. Скажу більше, певно після ганебного, по іншому не скажеш, рішення Міжнародного олімпійського комітету надати право всесвітнім федераціям самим вирішувати питання участі країн-агресорів у змаганнях під їхньою егідою, по-іншому не могло й бути. Адже FIE (Міжнародна федерація фехтування — ред.) вже багато років знаходиться під дуже сильним впливом москалів, представник яких (навіть не хочу називати його ім’я) тривалий термін її очолював і фактично й нині продовжує це робити, хоча чисто формально її очолює
Abdel Monem El-Husseiny з Єгипту. На жаль, в останні роки світ, що називається, перевернувся з ніг на голову в багатьох питаннях і спорт це лихо також не оминуло. Давайте згадаємо, коли після завершення Другої світової війни в 1945 році, за три роки, в 1948 проводилися перші післявоєнні зимові та літні Олімпійські ігри, відповідно у швейцарському Санкт-Моріці та в столиці Великої Британії Лондоні, то на них МОК не запросив ні Німеччину, ні Японію, уряди яких розв’язали війну. А нині, коли війна путінського режиму проти України триває вже чотири з половиною роки і її завершенню, на превеликий жаль, не видно ні кінця ні краю, той таки МОК, будемо називати речі своїми іменами, на словах ніби й хоче миру, але при цьому робить практично усе, аби москальня виступала на усіх міжнародних змаганнях. Втім я впевнений, що особливо великих успіхів рашисти на них не досягатимуть. І чемпіонат світу з фехтування в Гонконзі це підтвердив. Навіть не пригадаю, чи було таке в історії Олімпіад або світових чемпіонатів, щоб фехтувальники з території 404 поверталися додому з одною медаллю. А той факт, що жодна їхня команда не пробилася навіть до півфіналу, не кажучи вже про медальний п’єдестал — це абсолютний «рекорд», який дуже сильно втішив величезну кількість людей з багатьох куточків світу! Ну а поєдинок Україна — росія в 1/8 фіналу жіночого турніру шаблісток назавжди увійде в історію світового фехтування.
— Справді, результат цього протистояння практично усім світовим фехтувальним співтовариством визнаний як чи не найбільша сенсація планетарного форуму в Гонконзі.
— З цим важко не погодитися. Хоча несподіванок в ході чемпіонату було чимало. Наприклад, у другий день фіналів особистих змагань сталися дві великі несподіванки. Нагадаю, в той день золоті медалі Гонконгу-2026 здобули у чоловічій шпазі швейцарець Лукас Малкотті та в жіночій шаблі Ларісса Айфлер з Німеччини. Думаю, що ніхто з більш-менш розсудливих фахівців зранку того дня ні Лукаса, ні Ларіссу не те що не розглядав як ймовірних переможців, а навіть й близько не бачив їх обох близько до медального подіуму. У рейтингу FIE напередодні старту чемпіонату світу Айфлер була на 27-й позиції, а Малкотті — взагалі на 57-й. Звісно, я повністю згоден з твердженням, що сам рейтинг нікому не гарантує той чи інший результат. Але водночас він не береться ні звідки. На сто відсотків впевнений, що золоті медалі Айфлер і Малкотта стали повною несподіванкою не лише для вболівальників, а й для усіх фахівців та й для них самих і їхніх тренерів також. От мені цікаво, коли наступний раз ми когось з них побачимо навіть на не найвищій, а на будь-якій сходинці медального подіуму на особистих змаганнях нехай і не чемпіонату, а бодай етапу Кубка світу чи Гран-Прі.
— Тоді скажіть, що для вас особисто стало більшою сенсацією — завоювання чемпіонських титулів Лукасом Малкоттом та Ларіссою Айфлер чи все ж звитяга українських шаблісток в 1/8 фіналу над москалихами?
— Я багато чого бачив у фехтуванні і як спортсмен, і як тренер. І скажу, що сенсації значно частіше трапляються в особистих змаганнях, ніж в командних. Думаю, 25-те липня — це зірковий день у кар’єрі і Лукаса Малкотта, і Ларісси Айфлер. Того дня для них обох все якнайкраще зійшлося десь там на небесах. При цьому я не відкидаю і їхню багаторічну працю — однозначно на цей грандіозний успіх, нехай і не без значної долі везіння, вони обоє заслужили. Натомість у протистоянні українок з москалихами в жіночому командному турнірі по шаблі інша історія. Згідно з командним рейтингом, в наших дівчат була 14-та позиція, а в суперниць — третя. У нас в складі один беззаперечний лідер Аліна Комащук (на фото вище) — олімпійська чемпіонка Парижу-2024 в команді і бронзова призерка минулорічного чемпіонату світу в Тбілісі-2025 у особистому турнірі, а також три молоді спортсменки, одна з яких взагалі дебютант змагань такого рівня. А проти них вийшли дві олімпійські чемпіонки та дві суперниці, що входять до ТОП-3 особистого рейтингу. Впевнений, що в поразці наших дівчат серед, скажемо так, нейтральних вболівальників, спортсменів та тренерів не сумнівався ніхто. Та й в Україні, будемо відверті, мало хто вірив у перемогу — ну надто вже багато аргументів говорили про перевагу суперниць. Однак реалії життя виявилися іншими. Так, впродовж майже усієї зустрічі наші дівчата програвали і перед останнім боєм, в якому Аліна Комащук вийшла проти лідерки росіянок, рахунок був практично безнадійний — 33:40. Але Аліна зуміла зробити справжнє диво, а коли називати речі своїми іменами, то це був справжній спортивний подвиг. Спочатку зрівняла рахунок, а у вирішальний момент зуміла нанести переможний удар! При цьому своїм фехтуванням вона довела досвідчену і насправді дуже сильну шаблістку до стану, коли та не тільки не розуміла, що відбувається в їхньому бою, а взагалі втратила здатність усвідомлювати реалії того, що триває на доріжці. У підсумку, отримавши гучний ляпас від українок, москалихи, які за їхніми словами та передзмагальними заявами тренерів команди території 404, приїхали боротися у командному турнірі виключно за «золото», вилетіли з лона фаворитів уже на стадії 1/8 фіналу і в підсумку замкнули ТОП-10. Звісно, внесок у цю перемогу Аліни Комащук переоцінити неможливо. Виграти на замовлення бій з рахунком 12:4 у одного з лідерів світового рейтингу — це більше ніж фантастика!... Однак на добрі слова заслуговують й решта наших дівчат. Адже вони не дивилися на табло, а намагалися чіплятися за кожен розіграш удару. А головне, своєю самовіддачею та вірою у перемогу додавали моральних сил своєму лідеру, аби у вирішальний момент та в прямому значенні слова вигризла таку жадану звитягу. Адже це був не просто спортивний поєдинок — це було протистояння двох характерів. І наші дівчата, як і воїни ЗСУ на полях війни, на практиці довели, що український дух на дві голови сильніший за російський! Як і в перші дні війни, так і тепер наші шаблістки довели, що прогнози на папері — це одне, а безпосередня битва в реальному часі — це зовсім інше. Операція москалів «Київ за три дні» розтягнулася на роки і тепер стовідсотково ніколи не досягне своєї мети… Так само тепер і москалихи, які вийшли на зустріч з українками немов на розминку перед головними поєдинками за золоті медалі чемпіонату світу, повернулися додому, обісравшись по саме не можу… Тому цю перемогу України в командній жіночій шаблі над москалихами я особисто вважаю, як третю нашу медаль чемпіонату світу.
— А чого забракло українкам, аби в жіночій шаблі не лише віртуально, а й реально зійти на медальний подіум?
— Не знаю, чи змогла б наша команда стати бодай третьою, але після перемоги над територією 404 шанси в них точно були. Однак ми зазнали прикрої поразки в чвертьфіналі від збірної США. І знову все вирішив один, останній удар. При чому Аліна Комащук знову вийшла на заключний бій матчу за рахунку 33:40. І якби вона й цього разу нанесла 45-й переможний удар, то це було б вже справжнє чудо! На жаль, його нанесла суперниця. Вважаю, що нам не вистачило фарту та емоцій. Адже відновити їх після протистояння з москалихами за такий короткий проміжок часу було практично не реально. Але й підсумкове шосте місце — це дуже гарний результат. Не кожен день на чемпіонатах світу команда з 14-им номером у рейтингу пробивається у ТОП-6. Переконаний, що перед початком командної жіночої шаблі, майже ніхто не вірив, що українки будуть у чвертьфіналі, а хорошим результатом вважали б і попадання в ТОП-10. А тепер, посівши шосте місце, ми засмучені, що немає медалей. Однак засмучуватися не треба. Цей чемпіонат показав потенціал нашої команди — головне, є за рахунок чого прогресувати. А коли ще й Ольга Харлан, а можливо і Олена Кравацька так само, приймуть рішення повернутися, то… Думаю, для них обох виступ жіночої команди в Гонконзі стане ще одним аргументом повернутися на фехтувальну доріжку.
— На жаль, й дві інші наші жіночі команди — рапіристок та шпажисток, також не змогли подолати чвертьфінальний бар’єр.
— Вважаю, що попадання у ТОП-8 на цьогорічному чемпіонаті світу для обох цих команд не є провалом, а цілком задовільним результатом. Так, на цьогорічному Євро-2026 у Франції вони обидві стали бронзовими призерами. Але у сьогоденному фехтуванні чемпіонати світу та Європи за своїм рівнем конкуренції — це два абсолютно різні турніри. У Гонконзі медалі здобули представники з 19-ти країн чотирьох континентів. Також давайте не забувати, що в жіночій шпазі у нас чи не наймолодша команда серед тих, хто входить у ТОП-16 світового рейтингу. Зокрема, Емілі Конрад та Аліна Дмитрук — дебютантки змагань такого рівня, а для Анни Максименко це був лише другий дорослий чемпіонат світу в кар’єрі. Думаю, саме досвіду десь і забракло нашим дівчатам в чвертьфіналі проти кореянок, в складі яких фехтувала володарка особистого «золота» Сон Се Ра. Але, як на мене, саме в жіночій шпазі у нас чи найбільш оптимістичні перспективи, коли говорити про майбутнє. Переконаний, вже за два роки в Лос-Анджелесі-2028 Україна саме в цьому виді фехтування може здобути олімпійські медалі — і то як в командній, так і в особистій першості. Але звісно, при правильно спланованій підготовці тренерами та належній самовіддачі дівчат.
— Рапіристки фінішували восьмими. Напевне, після особистої «бронзи» Аліни Полозюк українські вболівальники очікували від підопічних Ольги Лелейко більшого.
— Більшого хочеться завжди, а тим паче коли кілька тижнів тому наші дівчата у Франції були третіми на Євро-2026, а Ольга Сопіт взагалі вперше в історії завоювала чемпіонський титул Старого Світу. На жаль, у чвертьфіналі українки поступилися американкам, які в світовому рейтингу займають другу позицію. Свій статус фавориток в протистоянні з нашими дівчатами команда США підтвердила доволі впевнено. Вигравши перше коло з рахунком 11:6, американки контролювали хід боротьби і довели справу до перемоги. Думаю, очікування українок були більшими, ніж боротьба за місця з п’ятого по восьме, тому в двох заключних матчах вони поступилися суперницям і фінішували на восьмій позиції. Та головне, що незважаючи на відносну невдачу, але точно не провал в командному турнірі, наші рапіристки в Гонконзі продовжили переписувати історію. Адже слідом за першим континентальним особистим «золотом» та першою командною медаллю на чемпіонаті Європи, українки здобули й першу нагороду на чемпіонаті світу. На Євро-2026 вистрілила Ольга Сопіт, а в Гонконзі вперше на світовий подіум зійшла Аліна Полозюк (на фото вище). Стовідсотково, аналізуючи результати наших рапіристок за останні роки, цей успіх Аліни не є випадковим. Переконаний, в новому сезоні прогрес нашої жіночої рапіри матиме продовження і я маю великі надії, що за два роки у Лос-Анджелесі хтось з підопічних Ольги Лелейко, а можливо й уся команда, зійдуть на олімпійський п’єдестал і тим самим перепис історії української жіночої рапіри отримає своє продовження.
— Як і наші жіночі команди по шпазі та рапірі, українські шпажисти на Євро-2026 так само стали бронзовими призерами. Але на відміну дівчат, вони й на чемпіонаті світу зійшли на подіум, причому на «срібну» сходинку.
— А могли піднятися і на «золоту»… Зізнаюся, що після особистих змагань в чоловічій шпазі, для мене срібні медалі в команді до певної міри стали приємною несподіванкою. Адже в індивідуальному турнірі з чотирьох наших шпажистів, до речі як і в жіночій першості в цьому виді зброї, до ТОП-64 пробилися лише двоє. Точніше буде сказати, не пробилися, а потрапили туди автоматично, бо і Роман Свічкар, і Нікіта Кошман, посідаючи позиції в особистому рейтингу у ТОП-16, попередню кваліфікацію пропускали. На жаль, в безпосередній боротьбі за медалі вони участі не брали. Свічкар програв у 1/8 фіналу, а Кошман взагалі поступився супернику вже у першому бою. Тож мені десь здалося, що наша шпажна команда свій пік форми пройшла на Євро-2026. Та я помилився і дуже тому радий. Звісно, що левова частка в перемогах на шляху до фіналу над поляками, швейцарцями та ізраїльтянами належить Роману Свічкарю. Я й зараз не розумію, як йому вдалося переломити хід матчу з Польщею. Адже він вийшов на останній бій за рахунку 18:25, а за 21 секунду до його закінчення на табло горіли цифри 33:39. Але він якимось дивом зумів зрівняти рахунок (40:40), а далі на пріоритеті вирвав перемогу — 41:40. Драматичними були й два наступні матчі. Обидва рази — і з Швейцарією, і з Ізраїлем — Роман на останній бій виходив за рівного рахунку і двічі перемагав. Причому у півфіналі він знову наніс переможний укол на пріоритеті. Можу про Свічкаря сказати одне: « У нього насправді залізні нерви…»
— Що стало причиною поразки у фіналі від команди Казахстану, далеко не найбільш титулованого суперника…
— Спершу хочу трішки уточнити рівень збірної Казахстану, яка насправді є наразі дуже конкурентною. По-перше, на минулорічному чемпіонаті світу казахи в чоловічій шпазі стали бронзовими призерами. А по-друге, перед світовим форумом у Гонконзі їхній лідер Руслан Курбанов був на восьмій позиції світового форуму, а ще двоє (Кірілл Проходов і Єрлік Сертай) входили у ТОП-25. Та й в командному рейтингу Казахстан був вище за Україну — п’яте і сьоме місця відповідно. Тож перед фіналом шанси команд на перемогу розцінювалися як рівні — 50 на 50. Але я особисто мав великі сподівання на нашу звитягу. На жаль, вони не збулися. Чому? На мою думку, однією з причин стала надто велика затрата емоцій в попередніх матчах. Адже практично в кожному поєдинку усе вирішувалося в останню мить і наші хлопці до фіналу не встигли відновитися в психологічному плані. А ще мені здалося, що українці в своїх думках по ходу фіналу надто багато уваги звертали на результат. Воно й зрозуміло, адже коли ти майже увесь час поступаєшся один, два, максимум три уколи, то на цифри на табло важко не реагувати. Натомість казахи були максимально зосередженні на процесі самого бою і дуже грамотно та рівно провели увесь фінал. Ну й Романа Свічкаря не вистачило на те, аби щоразу витягувати результат. Звісно прикро, що не змогли вибороти золотий комплект медалей, адже перемога була так близько. Та будемо відверті, срібні медалі (на фото нижче) — також чудовий результат!
ЧЕМПІОНАТ СВІТУ – 2026 З ФЕХТУВАННЯ
22 – 30 липня. Гонконг. Виставковий центр «ASIAWORLD-EXPO»
ОСОБИСТІ ЗМАГАННЯ
Шпага (жінки)
1. Сон Се Ра (Корея)
2. Джулія Ріцці (Італія)
3. Тан Цзюняо (Китай)
3. Барбара Брих (Польща)
5. Альберта Сантуччі (Італія)
6. Хедлі Хусісіан (США)
7. анастасія рустамова (росія)
8. Ауріан Малло-Бретон (Франція)
20. Анна Максименко (Україна)
30. Емілі Конрад (Україна)
87. Інна Бровко (Україна)
90. Аліна Дмитрук (Україна)
Рапіра (чоловіки)
1. Александр Шупеніч (Чехія)
2. Філіппо Маккі (Італія)
3. Казукі Іімура (Японія)
3. Даніель Доса (Угорщина)
5. кіріл бородачьов (росія)
6. Томмасо Маріні (Італія)
7. Жульхерме Тольдо (Бразилія)
8. єгор баранніков (росія)
56. Давид Кніжник (Україна)
85. Ярослав Муругін (Україна)
97. Максим Гаравський (Україна)
162. Михайло Петров (Україна)
Шабля (жінки)
1. Ларісса Айфлер (Німеччина)
2. Сара Бальзер (Франція)
3. Шугар Катінка Баттаі (Угорщина)
3. Тоскане Торі (Франція)
5. Сара Нутша (Франція)
6. аліна міхайлова (росія)
7. Зайнаб Даїбекова (Узбекистан)
8. Чхве Се Бін (Корея)
18. Аліна Комащук (Україна)
36. Олександра Бондар (Україна)
52. Дар’я Гонцова (Україна)
63. Вікторія Коротченко (Україна)
Шпага (чоловіки)
1. Лукас Малкотті (Швейцарія)
2. Давіде Ді Веролі (Італія)
3. Халіфа Аломайрі (Саудівська Аравія)
3. Масару Ямада (Японія)
5. Кокі Кано (Японія)
6. Мохамед Ельсаєд (Єгипет)
7. Руй Мацумото (Японія)
8. дмітрій швелідзе (росія)
11. Роман Свічкар (Україна)
35. Нікіта Кошман (Україна)
80. Михайло Краснюк (Україна)
109. Євген Макієнко (Україна)
Рапіра (жінки)
1. Мартіна Фаваретто (Італія)
2. Аріанна Ерріго (Італія)
3. Аліна Полозюк (Україна)
3. Юка Уено (Японія)
5. Мартіна Батіні (Італія)
6. Анна Крістіно (Італія)
7. Лаурен Скруджс (США)
8. Надя Хайс (Канада)
35. Ольга Сопіт (Україна)
55. Крістіна Петрова (Україна)
61. Дарія Миронюк (Україна)
Шабля (чоловіки)
1. павєл граудинь (росія)
2. До Гьон Дон (Корея)
3. Мохамед Амер (Єгипет)
3. Раду Ніту (Румунія)
5. Сандро Базадзе (Грузія)
6. Фарес Ферджані (Туніс)
7. Дарій Лукашенко (США)
8. Арон Сіладьї (Угорщина)
103. Олексій Стаценко (Україна)
КОМАНДНІ ЗМАГАННЯ
Шпага (жінки)
1. Італія
2. Естонія
3. Корея
4. Угорщина
5. Франція
6. Україна
7. США
8. Гонконг
Рапіра (чоловіки)
1. Італія
2. Гонконг
3. США
4. Японія
5. росія
6. Корея
7. Угорщина
8. Єгипет
18. Україна
Шабля (жінки)
1. Угорщина
2. Китай
3. Франція
4. США
5. Японія
6. Україна
7. Італія
8. Корея
Шпага (чоловіки)
1. Казахстан
2. Україна
3. Єгипет
4. Ізраїль
5. Швейцарія
6. Данія
7. росія
8. Корея
Рапіра (жінки)
1. Італія
2. США
3. Японія
4. Франція
5. Угорщина
6. Канада
7. росія
8. Україна
Шабля (чоловіки)
1. Франція
2. Корея
3. Румунія
4. Угорщина
5. США
6. росія
7. Китай
8. Італія
